З 2015 року ряд неурядових організацій лібертаріанського спрямування — американський аналітичний центр Інститут Катона (Cato Institute), канадський центр Інститут Фрейзера (Fraser Institute) і німецький Фонд Фрідріха Науманна (Friedrich Naumann Foundation) — проводять глобальні дослідження соціальних, політичних та економічних процесів і щорічно складають рейтинг країн світу за Індексом свободи людини (Human Freedom Index). Цей індекс розраховується на підставі оцінювання широкого кола показників, що репрезентують рівень свободи людини в основних сферах її життєдіяльності — вони групуються за наступними 12-ма позиціями:

верховенство права;
безпека та захист;
свобода пересування;
свобода віросповідання;
свобода асоціацій і громадянського суспільства;
свобода висловлювання та доступу до інформації;
свобода вибору ідентичності та особистих відносин;
розміри уряду;
якість функціонування юридичної системи та захист права власності;
доступ до стабільної валюти;
свобода міжнародної торгівлі;
регулювання бізнесу, праці та кредитування.

У 2020 році Україна зайняла в цьому рейтингу 110 місце з індексом 6,45, лише на один щабель випередивши Індію — країну, котра за даними міжнародної правозахисної групи Walk Free є абсолютним (анти)лідером за кількістю населення, що живе в умовах сучасного рабства (7 989 000 людей станом на 2018 рік), під поняття якого підпадають, зокрема, кабальна та примусова праця, використання праці дітей, примусові шлюби тощо.

Усі факти та цифри свідчать, що офіційне скасування рабовласництва, яке на українських теренах, приміром, сталося ще у 1861 році, було не годне викорінити рабство як явище. Це усвідомлення, своєю чергою, вкотре актуалізує питання про природу рабства та про сутність поняття «свобода». Чи спроможні ми взагалі «звільнитися»? З одного боку, можна зауважити, що людина невільна онтологічно. Філософ Луцій Анней Сенека (IV ст. до н.е.), шукаючи альтернативи рабовласницькому устрою, доходив висновку: усі ми є рабами — фортуни, вад та власних страхів.

А в основі теорії суспільного договору, яка оформилася в епоху Просвітництва, лежить переконання, що прагнення людини віддати частину своїх свобод в обмін на гарантію захисту певних прав є «природним станом» речей.

Проте не можна також забувати про бік зворотній: покладання відповідальності за відчуття несвободи цілком і повністю на індивіда та «онтологічні основи» може грати на користь механізму поневолення. Навіюючи, що те відчуття є наслідком особистих психологічних проблем, «не пропрацьованих травм» абощо, владний дискурс відвертає увагу від соціально-політичних реалій, що встановлюються та регулюються державною системою. А декларуючи тотальне звільнення та закріплюючи його законодавчо, породжує симулякр свободи, в умовах якого може видаватись недоцільним боротися проти все ще об'єктивно наявного поневолення.

Тож в якій мірі відчуття несвободи є «органічним» людській природі, а в якій — залежить від зовнішніх факторів? Сьогодні ми хочемо дослідити це питання засобами мистецтва, показуючи відчуття свободи представників і представниць 110-го місця (Україна) у рейтингу Індексу свободи 2020 року.  У рейтингу 2021 року, Україна піднялася на 98-му позицію.  Сусідня країна агресор тим часом опускається у рейтингу зі 115-місця (2020) на 126-те місце (2021). Які показники зараз? Як вплинула війна в Україні на наше існування та відчуття свободи в середині країни та в порівнянні з іншими? Як свободу відчуваєш ти, де б ти не був? 

Дуалізм існування, зокрема дуалізм свободи й рабства у сучасному світі, який ми, митці та мисткині, відчуваємо нині особливо гостро, підштовхує нас до нового пошуку першопричин. А колаж, який вбачається нам одним з найбільш прогресивних та «нелімітованих» напрямів мистецтва, ми беремо у наших дослідженнях за головний інструмент.